Проект учня 10 класу: “Махновський рух”
З теми: “Україна в боротьбі за збереження державної незалежності”
1917–1921
Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.
У кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.
Наступ в березні 1918 р. німецько-австро-угорських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.
Улітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін під назвою Чорна Гвардія, розпочав боротьбу проти німецько-австро-угорських окупантів та уряду гетьмана П.Скоропадського.
Нестор Махно, 1919
В середині грудня 1918 р. Махно мав переговори з керівництвом Директорії УНР, але відношення його до Директорії було однозначно негативне, як до спадкоємниці Центральної Ради, котра запросила в Україну австро-німецькі війська. І вже того ж місяця повстанські загони Махна разом з більшовиками вибили петлюрівців з Катеринослава і зайняли місто (31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша повернули місто).
З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Його повстанська армія увійшла до складу Української Радянської Армії і згодом одержала назву «третя бригада Першої Задніпровської дивізії» (командувач дивізії П. Дибенко), до складу якої входили також повстанські загони отамана М. Григор`єва під назвою «перша бригада Першої Задніпровської дивізії». Махно та Григор'єв одержали звання комбригів Червоної Армії.
Псевдо-гроші Махна
Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918–1920 рр. здійснювала українська анархістська організація «Набат» (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.
Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.
У червні 1919 р. озброєна італійськими гвинтівками без боєприпасів бригада Махно зазнала значної поразки під час наступу денікінців. Радянська влада звинуватила повстанців в розвалі фронту і оголосила Махна «поза законом». Знаходячись в тилу у денікінців, Махно продовжував боротьбу. На початку вересня 1919 р. завершив переформування повстанських та окремих червоноармійських загонів. Партизанське військо було перейменовано в «Революційну повстанську армію України (махновців)», що нараховувала біля 80 тис. бійців).
Дніпропетровськ. Будинок, у якому в 1919 р. знаходився штаб Н.Махна.
1 вересня 1919 року у с. Добровеличківка Херсонської губернії відбулась нарада командного складу повстанської армії Н.Махна. Обрано новий склад Реввійськради (голова — Лащенко), затверджено структуру армії, яка складалася з чотирьох корпусів.
Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим та отаманом А.Шкуро.
За військові дії проти Денікіна в 1919 році в Приазов'ї, що уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, Нестор Махно був нагороджений орденом Червоного Прапора № 4 (пізніше в офіційній радянській історіографії вважалось, що цим орденом був нагороджений Ян Фабріциус).
В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. 25 червня 1920 було надруковано звернення голови РНК УСРР Х. Г. Раковського та начальника тилу Південно-Західного фронту наркома внутрішніх справ РСФРР Ф. Е. Дзержинського до селян Катеринославської губернії з закликом допомогти Червоній армії ліквідувати загони отамана Махна як найнебезпечнішого ворога радянської влади. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Так, 29 червня — 9 липня 1920 відбувся рейд махновських загонів по Бахмутському, Ізюмському, Костянтиноградському, Новомосковському та Павлоградському повітах, протягом якого їхня численність зросла до 10 тис. бійців.
Під час наступу військ П. Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. Однак, ще 29 вересня в Харкові на засіданні політбюро ЦК КП(б)У вирішено угоду про перемир'я не оголошувати, а лише обмежитися повідомленням про перехід загонів Н. Махна у тил військ генерала П. Врангеля.
З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі, на Дон і у Поволжя. 27 червня 1921 на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе було рекомендовано звернути увагу на необхідність терміново вигнати Махно з Полтавщини в одну з голодуючих губерній, якщо неможливо його швидко ліквідувати .
27 серпня 1921 року у «Вістях ВУЦВК» писали, що «в селі Софіївка на межі Єлисаветградського та Миколаївського повітів Миколаївської губернії розгромлено збройний загін отамана Н. Махно. Вбито 100 махновців, у тому числі сам Махно, начальник махновського штабу Лас та начальник розвідки Іванів. Захоплено зброю махновців та 100 коней.»
28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.
Надання почесного звання «батько»
Про повагу до Нестора Івановича з боку його прибічників і навіть противників свідчить використання протягом багатьох десятиліть, навіть у спеціальній науковій літературі, по відношенню до нього стародавнього українського шанобливого звертання, широко поширеного у старі часи серед козаків і жителів степів — «батько». Вживання цього звертання в старі часи свідчило про надзвичайну повагу до людини, майже рівну повазі до рідного батька, захисника, вчителя і спасителя. Обставини, в яких до Нестора Івановича вперше було вжито це звертання, самі по собі були досить незвичайні, в них вперше яскраво проявився талант Нестора як чудового командира, здатного врятувати своїх людей, в здавалось би безвихідній ситуації. Цей випадок описав у своїх спогадах начштабу РПАУ (махновців) В. Ф. Білаш:
« «20 вересня у Дібровському лісі наші з'єднання об'єднались. Наш загін збільшився на п'ятнадцять чоловік. Простояли ми в лісі спокійно, десь біля трьох днів, збільшили землянку Щуся, а потім вирішили махнуть в Гуляйполе. Але зважаючи на те що там було багато австрійців, що відбирали хліб, зупинятися в ньому було небезпечно. Тоді ми вирішили їхати в село Шагарово та підібрати там наших хлопців, які переховувалися від австрійців.
Махно тоді нічим не виявляв себе і був як всі, маленький і рівний. Відомий своїми нальотами Щусь користувався у нас військовим авторитетом. Однак, він не мав над нами влади, і якщо треба було кудись йти, всі спільно вирішували питання і, залежно від настрою загону, приймали те чи інше рішення ...
... Нас було тридцять шість чоловік, знаходячись в центрі лісу, ми не знали, як вийти з кільця (оточення) в поле. Що робити? Залишатися тут чи понадіятись на прорив? Ми вагалися.
Щусь, був прихильником померти в лісі, занепав духом. Протилежність йому був Махно. Він виступив з промовою і закликав щусевців піти за гуляйполійцями, які були прихильниками прориву. Щусевці піддалися його впливу і заявили: - відтепер будь нашим батьком, веди, куди знаєш. І Махно почав готувати прорив ... »
Презентація
Посилання на основний формат
Комментариев нет:
Отправить комментарий